17 коментарів

Юля Шешуряк
Отож! Мистецтво еволюціоную (часом навіть революціонує), тому треба визначати критерії його якості відповідно до стану сучасності.

Тому рівнятися на наскельні малюнки у образотворчому мистецтві чи на Тараса Григоровича у поезії, наприклад — це неправильно, я вважаю.
Володимир Вакуленко-К.
Ну от власне. Дехто ствержує, що ми сучасні забуваємо за клясиків, а я скажу воно вірно — невже Шевченко мріяв про круту мобілку і добротний леп-топ? Часи змінилися, отже і щось змінилося в мистецтві і культурі зокрема. Власне знаєш що я хочу? Зрозуміти не тілько сутність, але й зрозуміти навіщо мені те і чи сучасний я.
Володимир Вакуленко-К.
Здається сон о такій порі — це крайні прояви сучасного мистецтва. Не виспишся знову нафлудиш бог зна що. Добраніч до ранку.
Ірина Голуб
Якось спробувала натякнути своїй подрузі, що вірш

засинаючи у власній слині
я знаходжу в ній відбиток власного світогляду
давай плюватися
щоб краще зрозуміти один одного

(якось так, дослівно не перекажу, бо маю поки що у голові систему «антиспам»...)

… для мене є не зовсім мистецтвом. У відповідь почула розгнівану сентенцію, що через таких, як я, і створюються стереотипи, що моя улюблена перехресна рима — попса, і взагалі, нічого я не розумію, бо справжнє мистецтво — для обраних…

Так от, моя особиста думка, що бути митцем, інтелігенцією зараз все ж таки модно… Особливо серед усього цього рахітного (прости, Господи...) підростаючого покоління з шарфами на шиях і в джинсах-ретузах. Але ж талант на шию не почепиш… Ось так і з’являється основна маса сучасного мистецтва.

Кажу «основна», щоб часом не подумали, ніби я проти альтернативи у всіх її проявах. Альтернатива має бути, але має бути рівносильна класиці.
Володимир Вакуленко-К.
Не погоджуюсь. В сучасности кожен, хто намагається писати вважає себе талантищем, але при цьому забуває буденну істину: генії народжуються раз в століття. Власне трохи не те хочу сказати. Клясика помирає в школі, або в університеті, тож навіщо себе прирівнювати до Шевченка, Франка та ин, якщо вони віджили своє ще в минулих століттях? Чи не є це фанфіками і в епоху суцільної комп«ютирізації повертатися знову в минуле? Так, ми мусимо пам»ятати, але й мусимо створювати щось власне, новітнє і альтернативне, а не писати сущу попсу (похідне від попсований, і аж ніяк не популярний). В сутности фанфіки. Подумайте, чому Шевченко став лідером і при тому рідше згадується Пантелеймон Куліш. Адже стилістика обох була на одному рівні. Можу дати відповідь. У Шевченка біографія більш яскрава — ми звикли чути плач і пригноблення, тож і не дивно, що Шевченка все таки вписали в радянську літературу. Але чому тоді в росіян переважно дворянського статусу поети? Така собі гра історії, як не дивно.
Власне я затруднююсь Шевченка назвати українським. Адже він здебільшого писав російською.
Ірина Голуб
гм… Мою фразу про класику таки неправильно зрозуміли… Мала на увазі, що будь-яка творчість повинна щось нести (як зараз модно казати — меседж :)), або, принаймні, викликати якісь позитивні емоції. Думаю, зі мною погодяться, що наведений мною вірш аж ніяк не можна назвати мистецтвом. От проти такого я виступаю. Проти змісту, а не проти форми.
Володимир Вакуленко-К.
поезія — це самовираз надхнення, протест, відчайдушність. Якщо не буде протесту, то не буде й мистецтва. Що ви скажете тоді за Котляревського, Маяковського, які стали клясиками і при тому їм не заважало ствержувати у своїх творах протест. до речі, на 19 ст. модним явищем було збирання соромицького та відверто-вульгарного епосу. Кожна епоха шукає свій наголос. до речі, Жадан також вважається живим клясиком.
Надія Григоренко
Скажіть, які риси роблять твір цінним у художньому смислі?
Бувають же романи для розваги — вони цікаві і легко читаються, і після прочитання залишається тільки позитивний «післясмак», але чи цінні вони художньо?
А є твори, визнані класичними і цінними, але більшість людей їх не може читати: надто нудно. То що, справжнє мистецтво тільки для обраних? І чи можна таке мистецтво назвати справжнім?
Ірина Голуб
приклад з власного дитинства: була у нас книжка «Принц і Жебрак». Серйозне видання, з дрібним шрифтом, малим міжрядковим інтервалом, без картинок, одним словом, книжка не для 6-річної дитини. Але казку цю я дуже любила, тому таки наважилася почати читати. Починала я десь разів 7-8 з перервами у півроку. Доходила до середини — далі опускалися руки.і аж у 10 років сталося чудо — я дочитала цю книжку! Подібна історія з «Білою гвардією» і з багатьма іншими книгами.

Тому, на моє особисте переконання, нудних книжок не буває, буває мало життєвого досвіду і неготовність до сприйняття певних речей.

А романи для розваги справді читаються легко, але практично не затримуються у пам’яті надовго. Більшість з них переплутуються між собою, так що вже й не можеш згадати, де саме читав про ті чи інші події. По-моєму, це не справжнє мистецтво.
Надія Григоренко
Думаю, вся проблема в тому, що ми всі по-різному сприймаємо світ. І це стосується не тільки існування аудіалів, візуалів і т. д., а й того, що в кожного з нас різна система цінностей.
Що не кажіть, а розважальна література теж потрібна. І не завжди вона одразу забувається, є унікальні винятки. Так само як потрібна література, після прочитання якої тягне на роздуми.
Мені здається, щоне можна так категорично судити: це мистецтво, а ось це вже ні. Це все умовно…
Ірина Голуб
нас розсудять нащадки :))) певною мірою я згідна. Детективи Агати Крісті теж не вважали мистецтвом, а зараз це класика. Можливо, ми всі занадто суб’єктивні :)
Володимир Вакуленко-К.
От власне. Кожен сприймає сучасне мистецтво по-своєму. Але дехто не дозріває до сучасности, дехто переростає. Не все і сучасне буде класичним, але наступні оцінять своє і можливо таки щось дасть із нашого нове, вже инакше дихання. Саме майбутнім вирішувати в які ранги нас поставити, але не думаю, що наша робота назветься примітивною.
Володимир Вакуленко-К.
Більшість людей… Жодного фесту не чув клясичного, переважно із сучасною музікою і поезією. Саме на такі фестивалі збирається ненормована молодь, тобто більшість. Від 1000 до 10000 чоловік. А Марініних та решту навряд чи хто з них читає. Надто примітивно. Молодь ловить логіку і працю мозком, а не кров-любов, україна-калина. Що ж, як то мовиться кожному своє, але я обрав бути сучасним. І не скаржуся, а історія обере своїх. Навряд чи в неї увійдуть «клясичні» і бездумні. До речі. Сучасність нове не відкриває — ми наслідуємо Лорку, Хармса ин., але… инші поети внесли розвиток у нашу сучасність і… як казав той самий Шевченко: Вчіте — научайтесь і чужого не цурайтесь. Отже сучасність йде далі. По методу того самого клясичного Шевченка.
Ірина Голуб
Так, фести — не їх формат. Їх формат — концерти фабрікантів в «Україні». І марініних вони купують здебільшого не у книгарнях, а з прилавків на базарах…
Володимир Вакуленко-К.
Ну мені просто дарують якісну літературу. Купую лише наукову літературу по своїх цікавостях, ну і словники та ин. Фести перестали бути і моїм форматом. Не маю часу, особливо в зимку. сам не поїду, а дітей по холоду тягати, то не дуже якось. На це буде весна і літо.
Віталія Козменко
ось власне, коротко —
— Чи варто лишати в собі старе?
— Гадаю, так. Оте старе несе в собі спогади, роздуми, воно здатне створювати традиції. А якщо пригадати, що все нове давно забуте старе. Банальна ніби приказка, та вона добре окреслює моє ставлення до сучасної моди (поки не мистецтва). Мода ж змінна і має властивість впливати на мистецтво. Краще, звичайно, коли мистецтво впливає на розвиток мови, а не навпаки. Але… Мистецтвом сучасним, відповідно, вважають, те що на часі. Та я собі так уявляю, що справжнє мистецтво має виходити за якісь критерії. Хоча б частково, щоб нести майбутнє в собі, щоб освітлювати шлях розвитку масової культури.
принаймні, це моя субєктивна думка.
Володимир Вакуленко-К.
Скілько людей на україні тішиться старим? Я бачив, як в галицькому селі діти морщилися від гаївок, бо знову те саме. Думаю старе варто трохи поновити і кожного разу діяти за новим сценарієм. Власне такі фести як «Бандерштат», «Гайдамаки» збирають тисячі піплів, що не скажеш про старечій хор, на якому десятки. Хто небуть із присутніх чув гурт «От Вінта»? Невже щось погіршилося коли етно-пісні вони виконують в стилі хард-рок? Те саме і про етно-гурти власне. Якби вони переспівували щось без альтернативи, то навряд чи довгий час втимувалися на сцені.
Трохи відійду від теми мистецтва. Як ви думаєте, чому християнство зараз лише публічна фікція? Церква пережила себе…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте